Все... Світло вимкнено, музика стихла, глядачі розійшлися... Залишилися емоції, спогади, враження. Переживання вже знайшли свій вихід... СВЯТО ВДАЛОСЯ!!! 
  Ще в січні, коли тільки розпочався перший підготовчий етап до проведення заходу, мені чомусь здавалося, що позитивного, яскравого і "сонячного" результату досягти буде просто неможливо.... Ну не "бачила" я такого результату, не могла уявити собі... І це не тому, що клас не здатний був провести серйозний захід, і не тому, що мені не хотілося допомогти їм, просто в думках були "високі почуття" про кохання, в десятикласників сотні різнопланових ідей, а в сумі скласти докупи всі наші побажання ми просто не могли...
  Та думки і бажання потроху шліфувалися, коригувалися, доопрацьовувалися і... буквально за вечір "народився" сценарій свята. 
  Ще перед початком вечора я пообіцяла "своїм Акторам", що обов"язково напишу про все те, що відбуватиметься... Яким би не був результат! І ось слова самі звідкись беруться і, нанизуючись на тонесеньку канву сюжету, лягають на папір... 
  Сьогодні я вдячна цим дітям, які змогли і виявили бажання реалізувати майже всі свої творчі можливості, які знайшли у собі сили вийти на сцену (навіть ті, хто раніше не робив цього), які просто щиро і від душі розповіли про вічне... У них все вийшло! 
  Так, були напружені і близькі до зриву нерви, були сльози і розчарування, було "не хочу" і "не буду"... Всього було... Але ж результат виправдав усі неприємні миттєвості підготовчих репетицій. Інколи здавалося, що десь зовсім близько та межа, коли хтось зірветься і піде. Вкотре (може, всоте) дивлячись, як дівчата відшліфовують танцювальні рухи, лежачи на підлозі, так хотілося все покинуть і відпустити їх додому, голодних і брудних від пилу.... Вкотре (може, вдесяте) змінюючи кінцівку танцю, хлопці казали, що це востаннє вони танцюють... Вкотре (мабуть, вдвадцяте) тренуючись розказувати поезію про кохання з душею, хлопцям терміново треба було кудись бігти: до ортодонта, на тренування, до репертитора, додому поїсти.... В такі моменти літали блискавки і гриміли всі громи... Репетиції навіть почали потихеньку снитися... Ми з дівчатами вже починали потроху сміятися самі з себе...
  Та ранок середи почався, як для такого дня, занадто спокійно... Костюми для виступів зносилися, прасувалися, настрій піднімався... І чомусь саме в середу ми всі твердо вирішили: ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ, навіть ще краще! Ми впевнені були у своїх силах, а значить - у результаті! 
  Десь в глибині душі, ну дуже вже глибоко, я все ж хвилювалася.... По-перше, тому що вперше (вибачайте за тавтологію) готувала захід такого масштабу, по-друге, тому що розуміла: яким би не був настрій, а вийшовши на сцену, інколи забуваєш і власне ім"я... Тому я надзвичайно хвилювалася за цих юних Акторів. І, мабуть, саме тому, що зібрала в собі усі їхні хвилювання і невпевненість, а віддала усі свої позитивні емоції, вони були неперевершені...Отож, як виявилося, головне - гарний настрій і впевненість!!!
  Погодьтеся, ці молоді чарівні пари, що з"являлися на сцені, випромінювали ті щирі почуття, про які розповідали.... Вони були красиві, впевнені, щирі... А це головне!!! І пісні, які зачаровували своїм змістом і виконанням, не залишили байдужим жодного присутнього в залі! А фінальним акордом, як на мене, був танець, виконаний з таким старанням і теплом, на яке лише здатні були наші виконавці! 
  Тож я ще раз дякую усім учасникам свята, учням, які допомагали у підготовці та проведенні заходу, усім тим, хто не залишився байдужим і знайшов час відпочити душею, подумати про вічне, помріяти, просто відволіктися від усієї життєвої суєти!!!
  Повірте, ми надзвичайно старалися! І якщо навіть інколи, в якийсь момент щось було недосконало (а це в принципі нормально, адже усі ми з вами не є ідеальними), то ви нас пробачте! Не піднімається все вище той, хто хоча б раз у житті не падав! Наступного разу все буде ще краще!!! Адже головне вкласти душу у те, що робиш! В учнів 10-М класу це вийшло!!! Тож УРА! УРА! УРА!!!

  Т.Г. Левченко